В Цариграді на риночку 

Та п'є Байда мед-горілочку; 

Ой п'є Байда та не день, не два, 

Не одну нічку та й не годиночку; 

Ой п'є Байда та й кивається, 

Та на свого цюру1 поглядається: 

«Ой цюро ж мій молодесенький, 

Та чи будеш мені вірнесенький?» 

Цар турецький к ньому присилає, 

Байду к собі підмовляє: 

«Ой ти, Байдо та славнесенький, 

Будь мені лицар та вірнесенький, 

Візьми в мене царівночку, 

Будеш паном на всю Україночку!» - 

«Твоя, царю, віра проклятая, 

Твоя царівночка поганая!» 

Ой крикнув цар на свої гайдуки: 

«Візьміть Байду добре в руки, 

Візьміть Байду, ізв'яжіте, 

На гак ребром зачепіте!» 

Ой висить Байда та й не день, не два, 

Не одну нічку та й не годиночку; 

Ой висить Байда та й гадає, 

Та на свого цюру споглядає, 

Та на свого цюру молодого 

І на свого коня вороного: 

«Ой цюро ж мій молодесенький, 

Подай мені лучок та тугесенький, 

Подай мені тугий лучок 

І стрілочок цілий пучок! 

Ой бачу я три голубочки - 

Хочу я убити для його дочки. 

Де я мірю - там я вцілю, 

Де я важу - там я вражу!» 

Ой, як стрілив - царя вцілив, 

А царицю в потилицю, 

Його доньку в головоньку. 

«Ото ж тобі, царю, 

За Байдину кару! 

Було тобі знати, 

Як Байду карати: 

Було Байді голову істяти, 

Його тіло поховати, 

Вороним конем їздити, 

Хлопця собі зголубити».